JUR JAR

Битва під Комарним (інформація з Вікіпедії) (див. карту на http://wachmistrz.bl... rel=nofollow>http://wachmistrz.bl...) сталася 9 жовтня 1672 року під час виправи воєводи руського Ян Собеського проти татарських чамбулів у ході польсько-турецької війни 1672-1676. Після перемоги над татарами під Немировим великий коронний гетьман Ян Собеський (2,5-3 тис. кінноти і драгунів) рушив 9 жовтня на Городок. Коли він минав Яворів, то зорієнтувався по загравам вогнищ, що головні сили татарів йдуть у напрямку на Перемишль і Самбір. У цій ситуації Собеський вислал у напрямі Городка Ягеллонського 20 жовнірів, а сам з головними силами вирушив на південний захід через Гошани у напрямі Рудків з метою перерізати татарам шлях відступу на південь. Під Гошанами Собеський розбив один з чамбулів, а від бранців довідався, що в долині під Комарним на західному березі Ставу Клітецького знаходиться татарський кіш нуреддина-солтана (10 тис. кримських татарів, 400 липківських татарів а також 400 козаків Дорошенка).

Бажаючи застати ворога зненацька, Собеський, не зважаючи на дощ і непролазну грязюку на шляхах, пройшов без зупинки 57 кілометрів. Собеський вирішив частиною сил зв'язати татарську орду, тоді як його головні сили мали ударити по лівому крилу татар, щоб відрізати їх від переправи через Верешицю і греблі через ставки. На чолі групи, що мала завдати демонстраційного удару (1000 жовнірів) став Стефан Бідзінський. Сам Собеський став на чолі головної ударної групи, що налічувала 1,5 тис. жовнірів, до складу якої увійшов весь його контингент гусарії.

Близько 16 години татари помітили групу Бідзінського і кинули проти нього свої головні сили. Групу Собеського татари побачили лише тоді, коли та навалилася на їхній фланг. У цій ситуації татари кинулися тікати на захід, прагнучи прослизнути між групами Собеського і Бідзінського. Та частина татарів, що спробувала пробитися через греблю, була витята дощенту. Решта, хоч і була атакована з обох сторін, змогла прорватися у напрямі Банкової Вишні і Рудків. Уночі коронним військам удалося наздогнати татарів коло переправи через Вишню і завершити їхній розгром. Із сильної армії нуреддин-султана тільки 1,5 тис. татарів змогло переправитися через Дністер і долучитися до одного з чамбулів армії ханського сина Хаджі Гірея.

У день битви під Комарним вояки пройшли близько 100 кілометрів і звільнили з ясиру 20 тис. людей.

Вовчухівська офензива. Осип Станімір, сотник УГА, усвоїй книзі 'Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920' згадував про завершальну фазу Вовчухівської офензиви: В дні 6 березня, 1919 р. відбулась у селі Гошани, на приходстві, воєнна нарада, чи пак воєнна відправа, на якій подано нам до відома, у формі приказу, плян нашої дальшої офензиви на Вовчухи і Братківці. В цій відправі взяли участь: полковник Гриць Коссак, комендант ІІІ-го Галицького корпусу та його шеф штабу отаман Долежаль, підполковник Антін Кравс, комендант 8-мої самбірської бриґади, з шефом штабу поручником Шльосером, отаман Букшований, комендант бриґади УСС-ів, отаман Білокриницький, комендант Дніпровської Гарматньої бриґади і сотник Карло Гофман, комендант групи «Рудки». З нижчих комендантів були присутні: сотник Носковський, комендант полку УСС-ів, сотник Станімір, комендант ІІ-го куреня групи «Рудки», сотник Антін Ліськевич, комендант ІІІ-го куреня групи «Хирів», сотник Корабейко, комендант куреня групи «Крукеничі», поручник Іванович, Струць та Іваницький, коменданти куренів У СС-ів: 1-го, IV-гo і ІІІ-го, поручник Михайло Ліщинський, комендант щирецького куреня, поручник Володимир Левицький, комендант 11/24 коломийського куреня, четар Ясінчук, комендант 1/24 коломийського куреня, четар Гриць Голинський, комендант пробоєвого гуцульського куреня та комендант V/36 куреня. Від артилерії були приявні: штабскапітан Цибульський, комендант 1-го полку і штабскапітан Левковцев, комендант 2-го полку Дніпровської Гарматної Бриґади та три коменданти самостійних батерій — сотник Поліха, поручник Іван Балешта і поручник Костинчук. Нарада почалась о год. 1-шій по полудні. Отаман Долежаль, шеф штабу ІІІ-го корпусу, запізнав приявних з пляном офензиви та вияснив поодинонким комендантам частин їхні завдання. Про оцінку пляну не було мови, бо це вже не був плян, а готовий приказ, затверджений Начальною Командою. Після цього приказу поділено всі сконцентровані до наступу частини на три групи: 1) Групу «Городок», що складалась з двох куренів — з ІІ-го куреня сотника Станіміра Осипа з групи «Рудки» і куреня поручника Михайла Ліщинського з групи «Щирець», під командою сотника Осипа Станіміра. 2) «Вовчухівську групу» отамана Букшованого творили три курені У СС-ів, І-ший, ІІІ-тий і ІV-тий та курінь II/24 Володимира Левицького. 3) Групу «Судова Вишня» під командою сотника Антона Ліськевича, в склад якої входили: ІІІ-тий курінь сотника Ліськевича з групи «Глибока», І-ший курінь поручника Гладиловича з групи «Рудки», курінь сотника Корабейка, з групи «Крукеничі», 1/24 курінь чет. Ясінчука і У/36 коломийський курінь. Окремий пробойовий гуцульський курінь четаря Гриця Голинського творив осібну тактичну одиницю до спеціяльного призначення і був під безбосередньою командою підп. Кравса. Ціллю офензиви було проломання залізничої лінії поміж Городком Ягайлонським і Судовою Вишнею, а відтак окрилюючий наступ на Городок і дальше на схід. Удару на захід з метою заняття Судової Вишні не передбачувалось. Вступне завдання, а саме — проломання польського фронту в околиці Вовчух і Родатич, мав виконати окремий загін чет. Голинського, після чого центральна група отамана Букшованого мала йти на північ, щоб получитись із Янівцями і відтак з півночі, заходу і півдня вдарити на Городок і його здобути. Група «Городок» мала обороняти праве крило наступаючої центральної групи і зайняти городецьке передмістя та сильно укріпитись від сторони Черлян. Група «Судова Вишня» мала чисто дефензивний характер, тобто мала сильно вкопатись і здержувати ворога до слушного часу, це є — мала забезпечити зади обох наступаючих на Городок груп від сторони Перемишля. Всіми операціями мав керувати підп. Антін Кравс та його шеф штабу поручник Шльосер, з осідком в Рудках. Команда групи «Рудки», з сотником Гофманом й адьютантом поручником Йовиком, мала перенестись до Гошан, на приходство, а її допомогові установи залишились у Рудках для обслуги цілого фронту харчами і муніцією. Так в загальному виглядав плян, чи пак приказ, вовчухської офензиви у її другій фазі. Початок акції був назначений на 8-го березня, 1919 р., 5-та година ранку.

Історія  села Градівка.

            Якщо ви прямуєте трасою Львів – Самбір, то неодмінно побачите з правої сторони мальовниче село Градівка. На початку села вас вітає пам’ятник Т. Г. Шевченку, споруджений зусиллями селян за ініціативи Івана Павловича Бучківського – жителя села. Та цей пам’ятник, безумовно, не єдина, перлина та предмет гордості села. Наше село Градівка має багату історію, славних жителів і плекає не менш визначних нащадків.

 Гошани – з 1962 р. перейменовано на с. Градівка Городоцького району Львівської області. Село Гошани Рудківського району знаходиться на відстані 7 км від залізнодорожної станції  в Рудках, при трасі Львів- Самбір. На півночі межує з Шоломиничами і Уграми Незабитовськими, на сході з Хишевичами, на півдні з Коропужем, на заході – Бенькова Вишня. Ціла околиця є горбиста, порізана долинами кількох потоків, на яких знаходяться хати.

Найвище підноситься одне узгір’я, висота якого 331 м над рівнем моря, на північ – стелиться лісисте узгір’я 323м висоти над рівнем моря. Селом проходить європейський вододіл від півдня до півночі, відділяючи протоки річки Верещиці – притока річки Дністра до приток Вишні – притока р. Сяну. До Верещиці впадають води із потоків Зашковичі, Крупки. До ріки Вишні пливе малий безіменний потічок , який знаходиться в самій середній частині села (Смердєк) і потік Замлинки випливає з південно- західного боку до частини села (Раковець) до ріки Вишні в районі Городоцьким.

Перша письмова згадка про село Гошани датована 1426 р. Власниками села Гошан були Катерина і Тома Лопатинські. В актах Гродських і Земських зазначається,що у 1466 р. проведено розмежування між власниками Угорців Сенька і Іваська від села Гошан власність Катерини і Томи Лопатинських. А далі вказується, що шляхтичка Катерина і Тома Лопатинські не провели меж як було вирішено. Власники Угорців позивали до суду. 13 листопада 1466 р. в цій самій справі Сенько складає присягу, в якій говорить: « Що цей горб належить до власного села Угорців». В пергаментних документах є згадка, що у 1602 р. власниками села Гошани були шляхтич Юрій Чурило з дружиною Софією. «Шляхтич Юрій Чурило з Горая з дружиною Софією з Плешевичів –спадковою власницею сіл Гошан і Годвишні, свідчать, що вони продали Настці з Городка, вдові мельника Івана Бурого та її нащадкам млин в Годвишні за 400 польських злотих з правом побору третьої мірки від усякого зерна, з трьома нивами поля, з полем, що починається від Годвишні і кінчається границями села Добряни квітуючи її після одержання грошової суми і зберігаючи за собою право на відкуплення млина, якщо він буде потрібний їм чи їхнім наступникам».

За часів Тома Лопатинського у 1462 році згадано про оборонний двір, замок в Гошанах. На даний час добре збереглися вали цього замку. Вулицю біля замку названо «Підзамок».

За оповіданнями старожилів, перше поселення людей було на околиці теперішнього села в урочищі «Погорілець». Її назвали так, тому що у XVI столітті під час нападу турків і татар це поселення було спалено.

Теперішню територію поблизу млина називають «Турва»; там відбулася битва між турками і польським військом, під проводом Яна Собетського.

         В селі Гошанах в 1800 роках проживала родина пана Янка. У його володінні були:

1)      Спиртзавод (гуральня).

2)      Найбільший в окрузі млин.

3)      Шкір’яна  фабрика.

4)      Цегельний завод.

5)      Пилорама (тартак).

6)      Двокласна школа.

Деякі з будівель залишились до наших днів. Згідно плану села за 1856 рік в маєтку налічувалось понад 16 споруд. Цей маєток було розібрано в 1945 – 1946 роках.

          На півдні села стоїть могила, в якій поховано польських воїнів, що загинули в битві з турками під проводом гетьмана Яна Собецького в 1672 – 1976 роках.

            В кінці XVIII – та у першій половині XIX століть західноукраїнські землі були у складі Австро - Угорської імперії. Саме в цей період в Гошанах було збудовано млин, який зберігся до наших днів.